19 липня - 80 років із дня народження Василя Чухліба

 Васи́ль Васи́льович Чу́хліб (*19 липня 1941, с. Лебедівка Козелецького району на Чернігівщині — 20 листопада 1997 р.) — український письменник, журналіст, громадський діяч, літературознавець, член Спілки письменників і Спілки журналістів Радянського Союзу та України. Лауреат державної премії ім. Лесі Українки (1996), Літературна премія імені Наталі Забіли. Псевдоніми — В. Чорноус, В. Чернігівець. Батько історика Тараса Чухліба.Письменник-природолюб Василь Чухліб народився в сім’ї вчителів 19 липня 1941 року в селі Лебедівці, що на Десні. «Он там, рукою подати, тільки брід треба перебрести. Там, на деснянських лугах, серед шовкових трав, під високими вербами, ходить моє дитинство, — напише пізніше В. Чухліб у ліричній мініатюрі «Тільки брід перебрести». — Там росяні, прохолодні світанки, золоті від сонця дні й тихі, задумливі вечори. Там плавають хитрі щуки, й довірливі окуні, і мудрі соми-дідугани. Там чапля стоїть на одній нозі, когось виглядає. А лелека разом із хлопчаками пасе череду».
Після війни сім’я переїхала до сусіднього села Соколівка, оспіваного письменником Юрієм Збанацьким у повістях для дітей «Таємниця Соколиного бору» та «Літо в Соколиному». І саме Юрій Збанацький, який в роки Великої Вітчизняної війни партизанив між Десною та Дніпром, розповідав про дитинство Василя Чухліба: «Одного разу до нашого загону прибули новенькі, чоловік та жінка, учителі з придеснянського села. В руках у чоловіка — гвинтівка, а в жінки — торбина за плечима, а в ній — хлопчик малий. Йому там зручно, а мамі легше його так носити. Круглими чорними оченятами стривожено і зацікавлено дивився дволітній Василько на озброєних людей у лісі, не плакав, розумів, що прибув до друзів.
Ми швидко з ним подружилися. При нагоді, у вільний час брав я малого на руки, вичукикував, підкидав його вгору. Василькові ця гра дуже подобалась…
Не знав я тоді, що підкидаю вгору, вигойдую на руках майбутнього письменника, хлопчика, який уже в дитячому віці вбере в свою пам’ять все те, що діялося в грізні роки на берегах Десни, і згодом напише про пережите в своїх правдивих творах».
А попереду у Василя Чухліба була семирічка в селі Соколівка, а десятий клас — у місті Острі. У школі у хлопця проявився літературний талант, і в районній газеті «Правда Остерщини» було опубліковано його перший вірш. Після закінчення школи Василя запросили на роботу до редакції тієї ж газети, і він працював успішно. У 1962 р. В. Чухліб вступив на мовно-літературний факультет Київського держаного педагогічного інституту ім. О. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова). У 1966 р. він отримав диплом про вищу освіту, деякий час учителював та працював журналістом у м. Добропіллі на Донеччині, а потім разом із сім’єю переїхав до м. Українка Обухівського району на Київщині. Тут він працював в редакції районної газети і публікував свої мініатюри, етюди, новели, оповідання та вірші для дітей. Невдовзі його творами зацікавилося видавництво «Молодь» і тут у 1975 р. побачила світ перша книга мініатюр «Червоні краплини вишень» (1975). У 1973 р. В.В. Чухлібу запропонували виступити з оповіданнями для дітей у всеукраїнському журналі «Малятко». Згодом з творів, надрукованих у журналі, склалася перша книжечка молодого літератора «Хто встає раніше» (1976). Відтоді Василь Чухліб не полишав писати для дітей короткі оповідання, які критики назвали ліричними мініатюрами, і казки. «У цього письменника свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво й хвилююче, навіть поетично, про речі, на перший погляд, звичайні, буденні», — писав про нього Юрій Збанацький.
Твори В.В. Чухліба, адресовані здебільшого дошкільнятам та молодшим школярам, про природу, дітей, воєнне лихоліття. Героями його казок є ведмедик Клиш-Клиш і павучок Канапчик, лисичка Мальвіна і зайчик Гасанець, цап Бородань і сорока Чира, джмелики Кіндратики і бурундучок Смугастик, а також інші жителі землі, неба, лісу, річки. Письменник наділяє тварин людськими почуттями, мовою, характером і поведінкою, зберігаючи при цьому й притаманне природі тварин. Василь Чухліб не повчає, а надає можливість читачам самим оцінити моральність поведінки героїв. Більшість новел В. Чухліба є автобіографічними. Образи їхніх персонажів — Василька і Михайлика, Тарасика і Тетянки, Степанка і Марійки, Славка і Валерки, змальовані письменником з особливою любов’ю. Кмітливі і непосидючі, вони з цікавістю пізнають світ, вчаться дружити і допомагають старшим.

Найпопулярнішими у читачів є книжки В.В. Чухліба «Безкозирка» (1979), «Пісня тоненької очеретини» (1983), «Жарини на снігу» (1985), «Олень на тому березі» (1987), «Лелеки над татовим полем» (1988), «Сопілкарик з джмелиного оркестру» (1989), «Куди летить рибалочка» (1991), «Колискова для ведмедів» (1995, 2010), «Братики Кіндратики» (2006), «Неслухняний Гарбузик» (2009) та інші. Багато творів цього письменника увійшли до шкільної програми, букварів та читанок, звучать по радіо. Окремі — видавалися за кордоном, перекладалися англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською, словенською мовами. Василь Чухліб є лауреатом літературної премії ім. Наталі Забіли (1988). А в 1996 р. йому присуджено літературну премію ім. Лесі Українки (нині Премія Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва) за збірки оповідань і казок «Олень на тому березі» (1987), «Куди летить рибалочка» (1991) та «Колискова для ведмедів» (1995).
20 листопада 1997 р. письменника не стало. Але його поетичну прозу, написану з великою любов’ю до всього живого, продовжують читати і діти, і дорослі.