30 липня - 160 років із дня народження Любові Яновської

 Любо́в Олекса́ндрівна Яно́вська 

(псевдоніми Ф. Екуржа, Омелько Реп'ях, уроджена Щербачова Любов; 30 липня 1861, с. Миколаївка, Борзнянський район, Чернігівська область—1933, Київ) — українська письменниця, громадська і політична діячка, членкиня Української Центральної Ради. Дружина Василя Яновського.

Родом із с. Миколаївки на Чернігівщині. Навчалася юна Любов Щербачова у Кременчуцькому пансіоні, Полтавському інституті шляхетних дівчат, активно займалася самоосвітою. Працювала вчителькою в Лубенському повіті на Полтавщині, була засновницею недільних шкіл. З 1905 жила в Києві, де й померла. Проживала на вулиці Тургенєвській, 56, та на вулиці Гоголівській, 27. Похована на Байковому цвинтарі.

Писати починала російською мовою, потім під тиском Володимира Шемета перейшла на українську. Перше українське оповідання «Злодійка Оксана» датоване 1897 р. Яновська авторка близько 100 оповідань, повістей, романів, значна частина яких не була друкована за її життя, а деякі й не були закінчені.

На початку ХХ століття Любов Яновська брала активну участь у громадському житті України, відстоювала національні права на рідну мову, літературу, культуру, домагалася відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903), брала участь у Першому російському жіночому з'їзді у Петербурзі (1908), була серед організаторів відзначення 50-річчя смерті та 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1911, 1914). Під час проживання в Києві очолювала київську «Просвіту», влаштовувала літературно-мистецькі вечори, пропагуючи серед зрусифікованих киян рідну мову, твори українських письменників.

Твори Яновської присвячені зображенню життя селянства й інтелігенції; манера письма реалістична в народницькому дусі. Після згаданого оповідання була написана драма «Повернувся з Сибіру» (1897), далі з'явилися повість «Городянка» (1900), комедія «На Зелений Клик» (1900). Чимало творів передруковано чи й надруковано вперше вже за української держави 1918 р. чи за радянського часу: зокрема п'єси «Лісова квітка», «Жертви», «Людське щастя», «На сіножаті», «Дзвін, що до церкви скликає, та сам у ній ніколи не буває» (1918).

З 1916 Яновська припинила літературну діяльність, але її твори, писані під значним впливом І. Нечуя-Левицького, П. Мирного й почасти М. Коцюбинського, були досить популярні й протягом наступних років початку XX ст. До кола її знайомих і друзів входили Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Володимир та Сергій Шемети, , Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Іван Липа, Федір Матушевський, Володимир Дурдуківський, Борис Грінченко.

Зібрані твори Любові Яновської видавано двічі: «Твори», І—II (1930) і посмертно — «Твори», І—II (1959)