6 листопада -140 років із дня народження Сергія Остапенка

Оста́пенко Сергі́й Степа́нович 

(6 листопада 1881, Троянів, Волинська губернія, Російська імперія — 21 січня 1938, Харків) — український економіст, державний і політичний діяч.

Голова Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року).

Народився 6 листопада 1881 року в містечку Троянів Житомирського повіту Волинської губернії (нині село Житомирського району Житомирської області) у родині незаможного українського селянина. Оскільки доходи сім'ї були незначними, батько підробляв гужовим перевезенням вантажів.

1893 року вступив до місцевої початкової школи. Закінчивши її 1897 року, став учнем Білокриницької чотирикласної сільськогосподарської школи в Кременецькому повіті на Волині.

1904 року розпочав педагогічну діяльність у двокласній школі містечка Турійськ Ковельського повіту.

Через рік молодого вчителя, члена Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), заарештували — за словами Остапенка, «за політичними мотивами». У в'язниці він провів три роки. Після звільнення не міг влаштуватися на роботу.

1909 року екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві. У 1909—1913 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Згідно з ухвалою ради інституту Остапенка відрядили до Німеччини для поглиблення знань з економіки.

Закордоном пробув недовго і того ж 1913 року повернувся на Україну та приступив до роботи на посаді завідувача статистичного бюро Балтського повітового земства на Поділлі. Наступного року Остапенко переїхав до Харкова, де очолив статистичне бюро гірничодобувної промисловості Слобожанщини. Згодом повернувся до Києва та до 1917 року працював приват-доцентом Київського комерційного інституту.

Формування нового уряду Директорія доручила Остапенку, який був великим прихильником порозуміння з країнами Антанти. Він очолював уряд від 13 лютого до 9 квітня 1919 року.

Новий уряд складався переважно з представників ліберально-демократичних партій, зокрема соціалістів-самостійників і радикалів, соціалістів-федералістів, українських народних республіканців, галицьких націонал-демократів і радикалістів, СДРП «Поалей-Ціон». Реальних результатів ні у зовнішній, ні у внітрішній політиці досягти не вдалося. 9 квітня 1919 року Директорія затвердила новий склад уряду на чолі з соціал-демократом Борисом Мартосом. Остапенку в новому уряді місця не знайшлося.

5 листопада 1919 року рада професорів університету доручила Остапенку тимчасово, до повернення приват-доцента Антіна Синявського, викладати, крім статистики, ще й політичну економію.

25 лютого 1920 року, виходячи з виробничої ситуації, рада правничого факультету обрала Сергія Степановича штатним приват-доцентом кафедри політичної економії та статистики. Рада професорів університету абсолютною більшістю голосів затвердила цю ухвалу та доручила Остапенку викладати обов'язковий навчальний курс.

У травні 1921 року в Києві Верховний надзвичайний трибунал розпочав слухання у справі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів. Професора Остапенка на цей процес запросили як свідка. Проте на пропозицію Дмитра Мануїльського трибунал посадив Сергія Степановича на лаву підсудних. Остапенко не визнав своєї вини, але отримав 5 років таборів.

Несподівано вирок змінили: замість каторжної праці професорові належало виконувати примусові роботи за фахом — було взято до уваги «цінність Остапенка як наукової сили» .

Є версія, що 1931 року Остапенка заарештували, після чого він загинув у сталінських таборах. Втім, сучасні дослідники вважають, що він загинув 1937 року.

Поодиноким голосом на захист був голос Світозара Драгоманова.

Посмертно реабілітований 1991 року.