1 листопада - 170 років із дня народження Івана Манджури

 Іва́н Іва́нович Манжу́ра (1 листопада 1851, Харків — 15 травня 1893, Катеринослав) — український поет, фольклорист, етнограф, журналіст, лексикограф, перекладач з російської та німецької мови. Також історик і соціолог, професійний збирач гербаріїв флори Катеринославщини.Літературний псевдонім Іван Калічка. 

Іван Манжура народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих шляхтичів. Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини.

1865 Івана взяла на виховання рідна тітка по матері — дружина відомого українського філолога Олександра Потебні. Саме вона віддає його на навчання за державний кошт до Харківської гімназії, звідки його незабаром виключили за «непокору».

1870 стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 його, як «неблагонадійного», виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу. З того часу мандрував по селах і містечках Харківської і Катеринославської губерній, вів напівзлиденний спосіб життя.Після Іван Манжура живе переважно на Катеринославщині. Посідаючи різні дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи, постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убогого люду, пильно приглядається до його життя, переймається радощами і болями простих смертних. Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів.

Незабаром він налагоджує зв'язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок. Багато зібраних ним фольклорних матеріалів опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань («Киевская старина», «Степь», «Этнографическое обозрение»). Тоді ж його обирають дійсним членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. У середині 1870-х років на Балканах розгорівся визвольний рух проти Османської імперії. Іван Манжура піддався пропаганді слов'янофілів і в числі інших добровольців з України відбуває до Сербії. Після поранення повернувся на батьківщину, де продовжує вести злиденний спосіб життя.1884 року оселився в Катеринославі (нині Дніпропетровськ), де мешкав у живописній лівобережній Мануйлівці. Тут його прихистив журналіст, літератор Микола Васильович Биков, автор біографічного нарису «Ів. Ів. Манжура, український етнограф і поет (1851–1893)».

Співробітничав у газеті «Екатеринославский листок», в журналі «Степь». Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства (яке, до речі, у 1890 році видало і його винятково цінний фольклорний збірник «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою»), а пізніше (1891 р.) — дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

Взагалі, у 1880-1890-ті Манжура був у центрі українського культурного життя Катеринослава. Серед творчої інтелігенції, яка об'єдналася навколо літературно-громадської газети з поетичною назвою «Степь» — О.Єгоров, М.Биков, Я.Новицький, Г.Залюбовський, І.Акінфієв — високо цінувався поетичний талант Манжури. Він приятелював з українським письменником Олександром Кониським, драматургом Марком Кропивницьким, акторами М.Садовським та М.Заньковецькою.

У 1885–1886 роках Іван Манжура написав казку-поему «Трьомсин-богатир» про безстрашність запорозьких козаків (надрукована 1913). 1889 вийшла збірка віршів «Степові думи та співи». Писав твори під літературним псевдонімом Іван Калічка (з ним дебютував як поет на сторінках газети «Степь» віршем «Босяцька пісня» у 1885).

Другу збірку «Над Дніпром», книгу казок і легенд у віршах «Казки і приказки і таке інше», а також казки-поеми не пропустила царська цензура, тож при житті автора вони не друкувалися. Навіть видані твори істотно калічилися московською шовіністичною владою. Так, Київський цензурний комітет червоним олівцем викреслював цілі абзаци, де мова йшла про історичне минуле України, під заборону потрапляли слова «запорожець», «козак», «Січ».

Поет перекладав російських поетів М.Некрасова, Я.Полонського, письменника Льва Толстого, німецьких поетів Гайне і Гете. Великоруською мовою переклав українські народні казки «Хромая уточка», «Как лисичка на базаре побівала», «Лисичка і дятел», тощо.

Етнограф і фольклорист Манжура зібрав багато матеріалів — від обрядових танків і веснянок до соціально-побутових пісень — чумацьких, наймитських, робітничих. Записи Манжури зроблені акуратно, чітко, дбайливо, навіть педантично. Зроблені ним унікальні записи народних пісень, казок, легенд, жартів, анекдотів та лексичний матеріал увійшли до раритетних фольклорних видань Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова: «Исторические песни малорусского народа»(1875), збірок М.Драгоманова «Малорусские народне предания и рассказы»(1876), «Нові українські пісні про громадські справи.1764-1880» (1881), «Політичні пісні українського народу XVIII–XIX ст.» (1883).

1890 року вийшла збірка «Казки, приказки і таке інше, записані в Харківській та Катеринославській губерніях», 1894 року — «Малоросійські казки, перекази, прислів'я, повір'я, записані в Катеринославській губернії».

Високу оцінку творчості Манжури дали Олександр Потебня, Микола Сумцов, Іван Франко.

Сумський вчений Сергій П'ятаченко підкреслює «фірмовий» стиль фольклорної роботи Манжури, який запровадив філігранну паспортизацію кожного твору: 

«Часто Манжура супроводжував тексти пісень поясненнями малозрозумілих слів. Записуючи пісні, він зберігав характерні особливості вимови. Чимало записів містять зауваження щодо характеру пісні, обставин і часу їх виконання, наявності варіантів окремих слів чи рядків. Багаті своїм змістом, високохудожні і точні записи Івана Манжури…»

Всього Іван Манжура зібрав близько 900 українських пісень — серед них духовні твори, колядки, щедрівки, весільні, поховальні, про тварин. Більшість із них досі не надрукована.

Помер Іван Іванович Манжура 3 травня (15 травня за новим стилем) 1893 року в Катеринославі.