Історичні битви
425 років із дня битви біля урочища Гострий Камінь
425 років із дня битви біля урочищі Солониця
400 років із часу Хотинської битви
Битва під Гострим Каменем 1596 року — битва повстанської козацько-селянської армії на чолі з Матвієм Шаулою супроти війська Станіслава Жолкевського біля урочища Гострий Камінь поблизу Білої Церкви.
Після поразки передового загону Кирика Ружинського до Білої Церкви ввійшло військо польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського.За спогадами, в каральному війську на той час було 3220 гусарів, 1338 вояків панцирних коругв, 800 найманців-піхотинців, 1244 вибранців — всього 6602 вояка, близько 6000 озброєних слуг, а також 24 гармати. Козаки, що відступали (майже 7000 озброєних чоловіків і 20 гармат), були наздогнані за милю від Білої Церкви поблизу урочища Гострий Камінь.
Козаки рухалися табором у п'ять рядів возів. Жолкевський вагався, чи починати атаку, з огляду на табір і досить сильну артилерію козаків. Побоюючись, що повстанці під покровом ночі можуть вислизнути від нього (до того ж глибокий сніг сковував шляхи сполучення), польний гетьман перейшов у наступ.
Користуючись перевагою у швидкості, коронне військо оточило козацький табір, вдарило з усіх боків, намагаючись розірвати вози. Проте козаки-повстанці зустріли атакуючих щільним вогнем. Козацька піхота стріляла лежачи під возами, потужно діяла артилерія повстанців: «Козаки добре боронилися гарматами». Врешті-решт Жолкевський був змушений відступити. Згодом він, побожний, говорив: «Не судив Бог». Обидві сторони зазнали тяжких втрат. З козацького боку були втрати з боку старшини: загинув полковник Сасько Федорович, Матвію Шаулі відірвало руку ядром («видко, що не ховалися за чужі спини» за словами Михайла Грушевського). Опісля його поранення козацьке військо очолив Северин Наливайко.
Коронне військо припинило переслідування і відступило до Білої Церкви, тож козаки змогли без перешкод переправитись через Дніпро поблизу Трипілля.
425 років із дня битви біля урочищі Солониця
Солоницький бій 1596 року — вирішальний бій в урочищі Солониця поблизу міста Лубен (сучасне село Солониця) під час повстання Наливайка 1594–1596 років.
Місця стоянки козацького табору Наливайка зазначають неоднаково: одні в селі Солониці, інші в х. Купєвасі та Квіткиному хуторі, треті — в урочищі «Сухої Солониці», верстах в 12 від Сули. У останньому пункті місцями збереглися окопи, в інших же — слідів їх немає. Можливо, пошуки скарбів впродовж трьохсот років прискорили руйнування окопів, хоча це і важко допустити — з огляду на те, що татарські і навіть скіфські насипи висяться до цієї пори. В усякому разі, зазначене Ф. Д. Ніколайчиком в його монографії «Первыя казацкая движения в рѣчи Посполитой» місце розташування козацького табору — «в півмилі від міста», «за мостом через Сулу» (і навіть далі у х. Солониці) сумнівне, бо рясно тут в джерелах і нині, навіть за нижчих рівнів усіх вод, також і польське військо не могло терпіти тут, поблизу міста недоліку в припасах.
Після бою в урочищі Гострий Камінь поблизу Білої Церкви (початок квітня 1596 року) основні загони повстанців на чолі з Северином Наливайком та Григорієм Лободою, забравши свої сім'ї, змушені були відійти на Лівобережну Україну. На випадок невдачі повстання вони мали намір відступити на територію Московської держави.
В кінці травня 1596 року коронне військо на чолі зі Станіславом Жолкевським відрізало шлях відступу до кордону Московської держави.
Низинний лівий берег Сули в XVI столітті являв собою непрохідну драговину, і переправа через річку в межах тодішньої Вишневеччини можлива була лише біля Горошина або ж через Лубенський міст. Тут в середніх числах травня 1596 року пройшов табір Наливайка і Лободи, сподіваючись спалити міст і, затримавши таким чином погоню загону коронного гетьмана Жолкевського, відсидітися в степу або пробратися на Запоріжжя із здобутим в Польщі добром. План не вдався: доганяючи козаків в Лубнах, Жолкевський вислав в обхідну дорогу інший загін, котрий, переправившись в Городищі, повинен був зустріти їх на лівому березі. Козаки переправилися через міст і запалили його. В цей час услід за табором кинулося коронне військо і загасило міст, а попереду здався інший загін польським військам. Козаки відійшли в сторону і обгородилися чотирма рядами возів, скутих між собою; за возами викопали рів і засипали вал, вище якого на влаштованих курганах розмістили понад 30 гармат. Станіслав Жолкевський мав не більше 2 500 жовнірів, включно з магнатськими загонами.
16 (26) травня 1596 року почалася облога табору, що тривала близько двох тижнів. Повстанці мужньо боронилися. Вони сподівалися на допомогу загону запорожців на чолі з Підвисоцьким, що діяв у тилу ворога.
Місця стоянки козацького табору Наливайка зазначають неоднаково: одні в селі Солониці, інші в х. Купєвасі та Квіткиному хуторі, треті — в урочищі «Сухої Солониці», верстах в 12 від Сули. У останньому пункті місцями збереглися окопи, в інших же — слідів їх немає. Можливо, пошуки скарбів впродовж трьохсот років прискорили руйнування окопів, хоча це і важко допустити — з огляду на те, що татарські і навіть скіфські насипи висяться до цієї пори. В усякому разі, зазначене Ф. Д. Ніколайчиком в його монографії «Первыя казацкая движения в рѣчи Посполитой» місце розташування козацького табору — «в півмилі від міста», «за мостом через Сулу» (і навіть далі у х. Солониці) сумнівне, бо рясно тут в джерелах і нині, навіть за нижчих рівнів усіх вод, також і польське військо не могло терпіти тут, поблизу міста недоліку в припасах.
Після бою в урочищі Гострий Камінь поблизу Білої Церкви (початок квітня 1596 року) основні загони повстанців на чолі з Северином Наливайком та Григорієм Лободою, забравши свої сім'ї, змушені були відійти на Лівобережну Україну. На випадок невдачі повстання вони мали намір відступити на територію Московської держави.
В кінці травня 1596 року коронне військо на чолі зі Станіславом Жолкевським відрізало шлях відступу до кордону Московської держави.
Низинний лівий берег Сули в XVI столітті являв собою непрохідну драговину, і переправа через річку в межах тодішньої Вишневеччини можлива була лише біля Горошина або ж через Лубенський міст. Тут в середніх числах травня 1596 року пройшов табір Наливайка і Лободи, сподіваючись спалити міст і, затримавши таким чином погоню загону коронного гетьмана Жолкевського, відсидітися в степу або пробратися на Запоріжжя із здобутим в Польщі добром. План не вдався: доганяючи козаків в Лубнах, Жолкевський вислав в обхідну дорогу інший загін, котрий, переправившись в Городищі, повинен був зустріти їх на лівому березі. Козаки переправилися через міст і запалили його. В цей час услід за табором кинулося коронне військо і загасило міст, а попереду здався інший загін польським військам. Козаки відійшли в сторону і обгородилися чотирма рядами возів, скутих між собою; за возами викопали рів і засипали вал, вище якого на влаштованих курганах розмістили понад 30 гармат. Станіслав Жолкевський мав не більше 2 500 жовнірів, включно з магнатськими загонами.
16 (26) травня 1596 року почалася облога табору, що тривала близько двох тижнів. Повстанці мужньо боронилися. Вони сподівалися на допомогу загону запорожців на чолі з Підвисоцьким, що діяв у тилу ворога.
400 років із часу Хотинської битви
Хотинська битва 1621 — битва між військами Речі Посполитої та Османської імперії біля міста Хотина, завершальний етап Хотинської війни 1620–1621. Завершилася перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний внесок у знищення османської армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. В результаті поразки під Хотином османський султан Осман II був змушений припинити війну.
Внаслідок битви османські втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і османсько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.
Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Гусарія Речі Посполитої не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві відіграли піхота та артилерія.
Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. В Османській імперії, експедиція була оголошена успішною, бо імперія зберегла контроль на Молдовою. Також король Речі Посполитої утримував козаків від походів на османські землі.
На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.
Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Гусарія Речі Посполитої не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві відіграли піхота та артилерія.
Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. В Османській імперії, експедиція була оголошена успішною, бо імперія зберегла контроль на Молдовою. Також король Речі Посполитої утримував козаків від походів на османські землі.
На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.
Коментарі
Дописати коментар