31 жовтня - 110 років із дня народження Олександра Ахієзера

 Олекса́ндр Іллі́ч Ахіє́зер (31 жовтня 1911, м. Чериков, нині Могильовської області, Білорусь — 4 травня 2000) — український фізик — теоретик, Батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), академік НАН України (1964). Заслужений діяч науки УРСР (1986). Премія імені Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1986), премія імені І. Померанчука (премія Московського інституту теоретичної та експериментальної фізики, 1998), премії імені М. М. Боголюбова (1994) та імені О. С. Давидова НАН України (2000). Державні нагороди СРСР, України — орден «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999). Брат Наума Ахієзера.Закінчив Київський політехнічний інститут (1934). Від 1938 — завідувач теоретичного відділу, 1955—1959 — заступник директора з наукової частини, від 1988 — радник при дирекції Українського фізико-технічного інституту АН УРСР (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»); у 1940—1975 — завідувач кафедри Харківського університету. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і активним учасником його всесвітньовідомої наукової школи. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики (академіки В. Бар'яхтар, Д. Волков, С. Пелетмінський, О. Ситенко та Я. Файнберг; члени-кореспонденти К. Степанов, П. Фомін та понад 30 докторів наук).
Наукові праці стосуються різних ділянок атомної та ядерної фізики, квантової електродинаміки та фізики елементарних частинок, фізики плазми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магнітних явищ фізичної кінетики та фізики твердого тіла.
З ім'ям Ахієзера пов'язаний розвиток низки нових напрямів у теорії фізиці:

• теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці,

• теорії розсіяння нейтронів у кристалах,

• теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою,

• теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках,

• теорії поглинання звуку у твердих тілах.

Докторська дисертація присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішнім полем, має назву «механізм Ахієзера».
У 40-50-х рр. разом із І. Померанчуком брав участь у розробленні ядерних реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбачив можливість існування холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948).
Разом із О. Ситенком передбачив ефект дифракціювання розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955).
Фундаментальні результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Файнбергом Ахієзер передбачив явище струменевої нестійкості плазми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми.
Детально розроблено теорію коливань у магнітоактивній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми.
Спільно з В. Бар'яхтаром і С. Пелетмінським відкрив нове явище — магнітоакустичний резонанс (1956).
Розробив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кристалах.
У 2018 році Національна академія наук України заснувала іменну премію імені О. І. Ахієзера, яку вручає за видатні наукові роботи в галузі теоретичної фізики та фізики плазми.