Коли заснували міста...
Стародавня історія Валківщини бере свій початок у далекому минулому. Завдяки археологічним дослідженням встановлено, що на цій землі жили ще первісні мисливці 15-30 тис. років тому, а в епоху пізньої кам'яної і бронзової доби (V—VI тисячоліття до н. е.) тут жили племена так званої Дніпро-донецької культури.
Також археологи знайшли на території району осередки культури скіфського періоду. Вони довели, що Валківщина в ті часи була центром культури меланхленів. Ці племена займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом. У першій половині XII століття під час татаро-монгольського набігу територія, на якій вони мешкали, зазнала нещадного спустошення і невдовзі перетворилась на так зване «Дике поле», укрите лісами та степовими травами.
На території теперішнього Валківського району у 1646 році було відновлено (а збудовано ще за скіфських часів) Перекіпський вал (глибокий рів з високим валом), що перетинав Муравський шлях між верхів'ями річок Мжі та Коломак для оборони від нападу татар. Збудовану фортецю назвали за назвою річки Мжа — Можайськом острогом, а поселення — Можайськом городом на Валках або просто Валками (від слова «валок», невеликий вал).
Роботи із спорудження рубленого города почалися 21 травня 1646 року під керівництвом Бєлгородського воєводи Хілкова. У 1665 році місто Валки було перенесено на береги річки Мжі, де воно стоїть і сьогодні.
У квітні 1780 року Валкам був наданий статус міста, яке стало центром повіту. На той час населення міста становило 5446 осіб, у тому числі 5019 військових обивателів.
На початку ХХ століття Валки і повіт були охоплені значними селянськими повстаннями. У 1902 році селяни розгромили понад 25 поміщицьких економій. З особливою силою повстання проявилися в селах Сніжкові, Благодатному, Сидоренковому. Царський уряд надзвичайно жорстоко його придушив.
Після Лютневої революції в Петербурзі, у Валках та повіті посилився визвольний рух, яким керували українські націонал-демократи.
З Валками пов'язане життя і діяльність багатьох видатних людей України. Зокрема, ще у позаминулому столітті торував по ній свої стежки мандрівний філософ-просвітитель Григорій Сковорода, якого саме Валківська земля зцілила від важкої недуги і подарувала солодкі хвилини кохання.
Тут свої перші проби пера робив літератор і журналіст першої половини XIX століття Іван Вернет. Проти царської муштри відчайдушно виступав у Валках у середині позаминулого століття, одягнений у солдатську шинелю, поет Павло Грабовський. Саме в той час, працюючи звичайним провізором у валківській аптеці, розвивав свій поетичний дар український поет Василь Кулик.
Звання Героя Радянського Союзу за подвиги у Другій світовій війні удостоєні два уродженці Валок:
- Коляда Василь Олексійович.
- Новіков Тит Парфенович.
Після важких судових засідань у Валках писав свої гумористичні та сатиричні твори Сергій Петрович Чмельов, який також став жертвою сталінських репресій і загинув в ГУЛАЗі.
Не раз бував у Валках і подовгу жив у родині свого тестя академік-лінгвіст, директор Інституту мовознавства НАН України Леонід Булаховський.
Тільки в післявоєнний час у Валках народилося і поповнило наукові кадри понад 90 відомих сьогодні докторів та кандидатів наук. Тут довгі роки працював керівником району відомий політик та державник України губернатор Олександр Масельський.
Болград був заснований на місці болгарського поселення Табакі у 1821 році болгарами, які з дозволу російською уряду переселилися з Болгарії під владою Османської імперії до Російської імперії, як містечко Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії.
Генерал Інзов Іван Микитович — генерал-лейтенант, намісник Бессарабії, головний попечитель і голова Комітету іноземних поселенців Південного краю Російської імперії, приймав тих, що тікали з османської неволі, під своє заступництво. Допомагав болгарським колоністам зберегти і збагатити свої традиції, культуру, релігію. З 1818 року і до кінця свого життя він був беззмінним головою Попечительського комітету про іноземних поселенців Південного краю Росії. Він виявив побажання:
 | щоб прах його по смерті покоївся в Болграді. |  |
21 травня 1828 року з міста під проводом російського імператора Миколи I вийшли війська на війну з Османською імперією за Дунай.
У 1853 році під час війни між Російською імперією і Османською імперією, у Болграді сформувався добровольчий полк під командуванням П. Громадова. Після Кримської війни 1853–1856 років за Паризьким мирним договором південна частина Буджака, у тому числі 40 болгарських і 83 гагаузьких колоній, відійшла до Молдовського князівства, що знаходилося під владою Османської імперії. Село Кубей стало російським прикордонним пунктом. Рятуючись від османської і австрійської поліції, в 1858 році у ньому жив зачинатель болгарської революційної поезії Георги Стойков Раковски. Саме в цей час він написав кілька віршів, зокрема «Затримка в Кубейському карантині» та «Спогади про минуле Болгарії».
Обіцянка зберегти привілеї і права, які болгари одержали від Російської імперії, була порушена молдовським урядом. В 1860 році уряд став вимагати рекрутів. Незадоволені болгари обрали депутацію від усіх сіл і направили її в Болград для переговорів з управителем колоніями. Приміщення гімназії, у якому близько 500 депутатів обговорювали питання про рекрутчину, оточили війська. Пролунали постріли, багатьох було поранено і вбито, протягом цілої доби тривала розправа над жителями, яка супроводжувалась мародерством і насильством. Кривава розправа викликала масову втечу болгар до Російської імперії. У 1861 році втікачі з Болграда заснували за 6 км від міста на території, що залишилася за Російською імперією, село Болгарійку.
У 1877 році розпочалася війна з Османською імперією. Багато жителів Болграда і сіл добровільно вступили до ополчення і брали участь у бойових діях. Понад 150 болградців загинули на полі бою за визволення своєї батьківщини. Внаслідок перемоги над Османської імперією Буджак за трактатом від 9 жовтня 1878 року був переданий Російській імперії. У той час спостерігався інтенсивний приплив і розселення болгар на територію, що історики назвали «Новою Болгарією».
Перша світова війна перервала мирну працю бессарабських болгар. Багато родин позбавилися годувальників. Різко зросло безробіття. У скрутному становищі опинилися жителі, що займалися сільським господарством — недоїмки склали 26 тис. карбованців. У районі Болграда нараховувалося 880 бідних селянських господарств, що орендували казенну землю.
Радянський уряд 26 червня 1940 року вручив Королівству Румунія ноту з вимогою повернути Бессарабію. 28 червня 1940 року вона задовольнила ультиматум. Місто з частиною Бессарабії з українським населенням ввійшло до складу Української РСР. У серпні 1940 року був створений Болградський район, у складі Ізмаїльської області. На території району почали організовуватися колгоспи. У листопаді 1940 року вийшов перший номер районної газети «Ленінський шлях». Поряд з існуючими стали працювати нові підприємства — цегельне, вапняне і гончарне виробництво, майстерні по фарбуванню вовни, сукна; шкіряний завод, слюсарні, столярні майстерні, горілчаний завод.
26 липня 1941 року Болград був окупований німецькими й румунськими військами. Вже 28 липня всіх чоловіків євреїв загнали в синагогу, після катувань вивели за місто і розстріляли. Почались масові реквізиції майна, пограбування. Три роки район перебував під владою ворогів. Почала діяти підпільна організація. Близько 600 жителів Болградщини боролися в лавах Червоної Армії. Майже усі нагороджені медалями й орденами. 24 серпня 1944 року до Болграду вступили радянські війська 31-го гвардійського стрілецького корпусу 46 армії 3-го Українського фронту.
В боях за визволення міста і району загинули і поховані у братській могилі Герой Радянського Союзу гвардії капітан М. В. Терещенко, гвардії підполковник І. І. Александров, старший сержант Д. К. Кутов, рядовий І. К. Недоступов та інші воїни. 7 листопада 1967 року на братській могилі відкрито монументальний обеліск Слави висотою 17 м.
Після закінчення війни вже 1950 року відродження господарства цілком завершилося. Були відбудовані харчокомбінат, олійня, механічна майстерня, шкіряний і вапняний заводи. Відкрито готель, лазню, перукарню. Почали працювати лікарня, дитячий сад, ясла. На місці зруйнованого кінотеатру побудовано новий, відкрили Будинок культури, міський сад, стадіон.
На східній околиці міста Болград виріс цілий промисловий район: винозаводоуправління, маслосирозавод, хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, авторемонтний завод. У центрі з кустарної артілі, заснованої у 1946 році, виросла швейна фабрика, яка працювала у три зміни.
Інтенсивно провадилось житлове будівництво. У навколишніх селах і місті виростали цегляні будинки, а в північній та східній частинах міста збудовані десятки багатоквартирних житлових будинків.
Коментарі
Дописати коментар