Перші писемні згадки...

Місто Меджибіж
Первісною назвою, під якою місто вперше згадується у письмових джерелах, є «Межибоже». Назва пішла від річок Бога й Божка, які з'єднуються неподалік міста. Історик та географ Станіслав Сарницький писав: «Inter confluentem Buch et Bozek veluti Mesopotamia sedet Miedzyboz, ut etymon ipsum urbis indicat» (лат.) («Між злиттям Бога і Божка ніби Месопотамія Меджибіж місце посів, що про саму суть міста свідчить»). У XIX ст. після приєднання Поділля до Російської імперії у документах вживаються назви «Межибіж», «Меджибіж», і навіть калька з польської «Мєндзибуж». Нині у офіційному вжитку є назва «Меджибіж».

Меджибіж лежить за 30 км на схід від обласного центру, за кілометр від ділянки траси Хмельницький—Вінниця , за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани — Жмеринка, де річка Бужок вливається в Південний Буг. На схід від селища лежить гідрологічний заказник місцевого значення Безодня.

Місто лежало на «Чорному шляху», замок багато важив для оборони.

Місцеві переказують, що за р. Божком стояв т. зв. «замок Ракочі». На цьому місці було наприкінці 19 ст. видно руїни замку з вежею. Замок знищили турки. Переказують, що від Меджибізького замку до «замку Ракоці» веде підземний хід, що в ньому люди переховувались від турків, татар.

Перша письмова згадка про місто — в Іпатіївському літопису в 1146-1148, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу 5 міст, серед них «Межибоже».

У ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі, мав дерев'яну фортецю з земляними валами (була знищена за часів боротьби Данила Романовича (Галицького) з монголо-татарами 1241 року). Через ту війну позносили було всі укріплення руських міст близько 1255 року. Після цього край потрапив під пряму оруду татар, залишався під нею майже 100 років.

УМеджибожі були ткацький, 

кушнірський, кравецький, гончарний, 

шевський та ковальський цехи. Це засвідчують цехові документи — пергаментні грамоти колишніх власників містечка й уривки актових книг цехів. У списках старожитностей музею Подільського церковного історико-археологічного товариства, що їх упорядкував 1909 року Юхим Сіцінський, «фіксується грамота Адама-Миколая Сенявського цеху шевців м. Меджибожа — на папері дуже зотлілому, що дати не можна визначити». Цех мав свого образа св. Косьми і Даміана в Успенській церкві. Досі зберігаються 5 пергаментних грамот власників Меджибожа про права цехів у XVI—XVIII століттях. Багато греків, вірменів, що жили в місті, були залучені в торгівлю.

Меджибіж має славетну історію давних подій, втрат архітектурних та духовних пам'яток та нову історію сучасності. Відколи Меджибіж став центром Об'єднаної територіальної громади (ОТГ), містечко почало швидко  розвиватись: у центрі збудовано та відновлено тротуари, піші зони. Відновлено дороги до Меджибожа, більшість вулиць заасфальтовані й обладнані вуличним освітленням. На місці єврейських кварталів, які було знищено під час Другої Світової війни, побудовано парк, сквер та центральну площу зі сценою містечка ім. Героїв АТО, де споруджено однойменного пам'ятника.

Камінь-Каширський

 Ронковський Гжегож у путівнику «Волинь»   стверджує, що в документах поселення   Коширськ або Кошер згадане ще в 1196 р.   Засновник міста — волинський князь Роман   Мстиславович. Він побудував фортецю для   захисту північних кордонів волинської землі.   У 1241 році містечко захопило Литовське   князівство, воно стало володінням Любарта   Гедиміновича. З початку 15 ст. згадується в   писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Останній з роду — подільський та волинський воєвода Адам Сангушко-Каширський у 1628 р. заснував у місті домініканський монастир. Після його смерті Камінь-Каширський перейшов до роду Красіцьких — аж до кінця XVIII ст. Пізніше маєток відійшов до сімейства Ордів (Орда). У 1832 р. царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. У 1830—1837 рр. споруду було перебудовано.

У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право (підтверджене згодом у 1600 році).

За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі, де поступово місто зійшло до статусу села. Після ІІІ-го поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії, де став центром волості.

У роки І світової війни через села Тоболи, Рудка-Червинська, Великий Обзир, Оленине, Боровно, проходила лінія фронту. Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський знову переходить під владу Польщі і став центром Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства. У 1923 році в Камені-Каширському було створено повітове староство. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни.

У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради.

З початку війни 1941—1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. Діяли партизанські загони під командуванням М. П. Коніщука, А. П. Бринського, О. Ф. Федорова, у с.Хотешів функціонувала школа старшин УПА. Кінець окупації району припадає на березень-квітень 1944 року.

 В 1945 році в Камені-Каширському   створено педагогічне училище. У 1947   році у місті відкрили медичну школу,   яку  через рік було реорганізовано в   медичне училище. У 1961 році став до   ладу Камінь-Каширський лісозавод. За   період з 70-их по 80-і роки в місті і   селах району була здійснена значна   програма соціально-культурного будівництва. Розпочали свою роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод, маслозавод.

У 1991 році на Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності України за незалежність держави проголосувало 94,2 % мешканців району. У 1991 році район віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (категорія III) постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. На території району діє 46 релігійних об'єднань.

У 1996 році рішенням сесії міської ради народних депутатів від 14 вересня 1996 року затверджено проект герба, прапора і печатки міста Каменя-Каширського. У 1999 році в с. Михнівка було освячено Свято-Стрітенський монастир.