160 років від дня народження Михайла Грушевського


Літописець української історії. Михайло Грушевський

29 вересня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського – видатного історика, визначного державного і громадсько-політичного діяча, літературознавця, письменника, публіциста, організатора української науки, академіка Всеукраїнської академії наук і Академії наук СРСР.

Історико-біографічна довідка

Народився в м. Холм (нині Хелм, Польща) в сім’ї вчителя гімназії, організатора народної освіти, автора “Первой учебной книги церковно-славянского языка”. Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких священиків Опуцкевичів.

Закінчив 1-шу Тифліську гімназію, історико-філологічний факультет Університету святого Володимира, наукову працю розпочав під керівництвом відомого історика Дмитра Антоновича. За монографію “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття” (1890 рік) нагороджений золотою медаллю, залишений в університеті для подальшої наукової та викладацької роботи як професорський стипендіат.

1894 року захистив магістерську роботу. За рекомендацією Антоновича призначений на посаду ординарного професора кафедри “Всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи” Львівського університету.

Львівське Наукове товариство імені Тараса Шевченка (далі – НТШ) як перша українська академія наук

У Львові розпочав активну науково-організаційну діяльність у НТШ. Очолював історико-філософську секцію, редагував “Записки Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”, створив та очолив Археографічну комісію товариства, а в 1897–1913 роках голова Товариства, що під його орудою розвивалося як академічна установа на взірець західноєвропейських.

Ініціював роботу зі збирання джерел з історії України, які друкувалися в серійних виданнях Археографічній комісії НТШ: “Жерела до історії України-Руси”, “Пам’ятки української мови та літератури”. 1906 року започаткував видання “Українсько-руського архіву”, а 1898-го – разом із Іваном Франком та Осипом Маковеєм заснував і редагував літературно-публіцистичний журнал “Літературно-науковий вістник”. У 1899 році був одним із організаторів “Української видавничої спілки”. За редакцією вченого у 1895–1913 роках вийшло 113 томів “Записок Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”.

Грушевський значну увагу приділяв підготовці наукових кадрів, створив власну наукову школу. Її представники Василь Гарасимчук, Іван Джиджора, Мирон Кордуба, Іван Кревецький, Іван Крип’якевич, Омелян Терлецький, Степан Томашівський.

Головною працею життя Михайла Грушевського вважається багатотомна “Історія України-Руси”. Грушевський вважав написання такої фундаментальної праці справою честі свого покоління і трудився над нею упродовж більшої частини свого життя. Перший том вийшов у Львові 1898 року, а останній, десятий, присвячений подіям 1657–1659 років, надрукувала його донька Катерина в 1936 році, вже після смерті Михайла Грушевського.

Від 1897 року тривалий час добивався відкриття у Львові самостійного українського університету. Один із організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині. 1906 року виступив із програмою заснування українських кафедр у всіх університетах підросійської України. Ініціював створення 1904 року в Львові громадської організації – Товариства прихильників української літератури, науки і штуки, яке сприяло розвиткові української культури та науки, підтримувало творчу інтелігенцію з усіх українських земель.

У Києві продовжив політичну діяльність і розбудову історичної науки та видавничої справи

 Після революції 1905–1907 років переніс свою діяльність до Києва. 1907 року його обрали головою новозаснованого Українського наукового товариства у Києві. Редагував “Записки УНТ у Києві”, часопис “Україна”, “Літературно-науковий вістник”, редакцію якого переніс до Києва. З ініціативи та за участю вченого у 1909–1912 роках виходили популярні ілюстровані народні газети “Село” та “Засів”.

 У цей період активно співпрацював з Українською думською фракцією в І та ІІ Державних думах Росії та її друкованим органом – “Украинским вестником”. Належав до засновників і членів Ради української політичної партії в Російській імперії – Товариства українських поступовців. Політичну платформу того часу Грушевський базував на засадах конституційного парламентаризму й автономії України.

 Початок Першої світової війни застав Грушевського на відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської області, а тоді – територія Австро-Угорщини). З великими труднощами Грушевський зумів повернутись до Києва, де його заарештували за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення легіону Українських січових стрільців. Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці висланий до Симбірська. Восени 1915 року завдяки клопотанням російських вчених йому дозволили переїхати до Казані, ще через рік – до Москви, де активно продовжував наукову діяльність, співпрацював із громадсько-політичним виданням “Украинская жизнь”. До Києва зміг повернутися лише після Лютневої революції 1917 року.

Період Української революції 1917–1921 років – вершина державницьких устремлінь

З березня 1917-го Михайло Грушевський – голова Української Центральної Ради, головний ідейний натхненник українського національного руху. Під його керівництвом Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки.

Михайло Грушевський
Михайло Грушевський
 Голова Української Центральної Ради УНР 
28 (15) березня 1917[1] — 29 квітня 1918

 Грушевський був автором головних політичних документів. Своє бачення національно-культурного і державницького поступу України викладав у виступах, статтях, брошурах, концептуальних положеннях Української революції 1917–1921 років. У статтях “Якої ми хочемо автономії і федерації”, “Хто такі українці і чого вони хочуть”, “На переломі”, “Українська самостійність і її історична необхідність” обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності.

Михайло Сергійович – головна дієва особа тогочасного українського політичного життя. Без його участі не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Надавав великого значення конституційному процесові. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року. 

 

Розробник концепції академії наук як громадської асоціації вчених

Після гетьманського перевороту відійшов від активної політичної діяльності. Розробив концепцію Української академії наук як асоціації вчених. Наукова та видавнича діяльність Грушевського зосереджувалась у заснованому ним Українському соціологічному інституті, громадсько-політична – в керівництві “Закордонною делегацією” Української партії соціалістів-революціонерів, редагуванні її друкованого органу “Борітеся – Поборете!”, створенні Комітету “Голодним України”.

На еміграції Грушевський розпочав роботу над ще одним великим науковим проектом – багатотомною “Історією української літератури”. Перші його томи були надруковані в 1923 році, останній, 6-й том, присвячений літературі 1-ї третини ХVІІ століття, лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році.

У березні 1924 року повернувся в Україну, щоб завершити “Історію України–Руси”, що неможливо було здійснити без вітчизняних архівів і бібліотечних зібрань. У 1924–1930 роках очолював історичні установи ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичну секцію з численними комісіями, археографічну комісію. Осередком його історичної школи стала новостворена Науково-дослідна кафедра історії України. За редакцією вченого в цей період було випущено 80 книг, серед них періодичні та серійні видання: “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії України”, “За сто літ”, збірники комісій порайонного дослідження історії України.

У 1929-му Грушевського обрали академіком академії наук СРСР. Однак вже згодом розпочався погром історичних установ, створених Михайлом Сергійовичем.

З березня 1931 року Грушевський перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом репресивних органів. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ–НКВД розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 року за звинуваченням у керівництві т. зв. “Українським національним центром”. Через короткий час після допитів у Харкові Грушевського звільнили. 

Помер Михайло Грушевський у Кисловодську після хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Попри те, що він повернувся до УСРР, займав високі посади в АН, тривалий час він залишався “контрреволюційним істориком”. Грушевський формально не був репресований радянською владою. За весь час тоталітарного режиму його твори не перевидавалися, а надруковані раніше вилучалися з бібліотек і знищувалися. Наукова спадщина Грушевського в той час не вивчалася.

Цитати Михайла Грушевського:

1. “Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою”.

2. “Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзмі від українських громадян...”

3. “Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою”.

4. “Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру”.

5. “Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...”

6. “І у нас повинно стати тепер ... прикметою невихованости людини все, що різко розминається з демократизмом і ідеєю соціальної справедливости: нахил до розкішного життя, імпонування зверхнім багатством...”

7. “Тепер наше гасло – самостійність і незалежність”.

8. “Мусимо йти, бо спинити походу не можна”.

9. “Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу”.

  Михайло Грушевський був не лише талановитим ученим і політичним діячем, а й активним організатором українського культурного та наукового життя. Його праці, громадська діяльність і державницькі ідеї справили значний вплив на розвиток української національної свідомості.

  160-річчя від дня народження Михайла Грушевського — важлива нагода згадати постать людини, яка присвятила своє життя дослідженню української історії, утвердженню національної ідентичності та боротьбі за право України на власну державність. Його наукова й громадська спадщина залишається актуальною і сьогодні, допомагаючи краще розуміти минуле, усвідомлювати сучасність та формувати бачення майбутнього України.





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

День пам'яті жертв політичних репресій

День пам’яті загиблих захисників України

День пам’яті жертв політичних репресій